Опісля повномасштабного вторгнення, багато діячів мистецтва були вимушені покинути своє житло й частину проєктів. Ми поспілкувалися з кінопродюсером Олексієм Гладушевським про те, яких змін варто чекати в українській кіноіндустрії після перемоги, та якими проєктами він займається зараз.

Чим ви займаєтесь після вимушеної релокації?

На жаль, всі кінопроєкти, які ми мали зараз знімати, поставлені на паузу, тому що ми хоч і виграли тендер ДержКіно, і фільм мав зніматись цього літа, але і ДержКіно, і Український культурний фонд, і різноманітні пітчінги типу PITCHUA, які в Україні проводили свої конкурси, або заморозили свої активи, які планували віддати на ці фільми, або передали на потреби нашої армії і офіційно про це повідомили. Тому зараз важко щось робити. Єдиний варіант — ми зараз дивимось чи можна переробити якісь із сценаріїв для якогось копродукційного виробництва. Тобто робити разом з Польщею або з французами (у нас є досвід такої роботи). Але, на жаль, не всі з них можна переробити і копродакшн він завжди складається з грошей однієї сторони і грошей другої сторони, а Україна зараз грошей давати ніяких не може. Тому наші іноземні партнери теж думають як зараз це зробити, бо Україна, українська тема цікава всім, українські творці зараз на слуху, українські фільми на слуху. Але от технічні нюанси все ще дороблюються.

А я поки займаюсь написанням нових сценаріїв, якихось ідей, ми з колегами онлайн це робимо, не дивлячись на те, що я зараз знаходжусь в Чернівцях. Хтось залишився в Києві, хтось знаходиться в Європі, в Парижі, в Лондоні в нас хлопці, хтось в якомусь селі. Ми все одно знаходимо можливість працювати онлайн. Ну і плюс, дякуючи Богу, нам вдалось в центрі Миколайчука створити такий Мистецький Штаб, де ми можемо окрім того, що об’єднувати всіх творців, сценаристів, акторів, не важливо хто знаходиться тут, і пропонувати робити якісь спільні проєкти, показувати фільми, знайомити з українськими режисерами. Але основна ціль це все ж створення одного великого проєкту. Це буде або п’єса, або короткий метр, в ідеалі і те, і інше, в нас організована сценарна лабораторія, сценарна кімната, в якій ми будемо придумувати нові сенси, нові історії і зразу з ними працювати і писати.

Ви є продюсером стрічки «Мій юний принц». Навколо неї був скандал. Чи можете ви розповісти, що з проєктом зараз?

Був скандал звичайно, сильний. Але все дуже дивно, і мені було б дуже дивно, якщо б цей скандал продовжився зараз, тому що ми несемо посил, що війна йде в тому числі і за якісь європейські цінності. Тому і намагатись заборонити фільм – це вже трохи з європейськими цінностями не співвідноситься. Але тим не менше, тоді і ДержКіно, і всі інші нас підтримали і сказали, що категорично не заберуть у нас гроші. Ми вже підписалися під першою частиною документа в договорі, і ось-ось мали отримати фінансування й вже були заплановані і предпродакшн, і зйомки. Зараз ми вже мали повністю готуватись, освоювати локації, щоб влітку почати знімати. Але, на жаль, все поставлено на паузу, і зараз якраз ми спілкуємось з нашими іноземними партнерами, щоб, можливо, знайти якийсь інший варіант. Але якщо не вдасться, то будемо чекати що буде, яка доля спіткає фільми, що перемогли в минулому пітчингу, тому що ми не одні, є ще ціла плеяда фільмів, які залишились без фінансування. І якесь рішення ДержКіно має винести і озвучити, тобто можливо гроші будуть пізніше, я сподіваюсь на це. А там вже чи доцільно під час війни знімати таке кіно чи після війни… ну я не знаю, у мене думка, що так, тому що в будь-якому випадку ми будемо відроджувати культуру і українське кіно якраз знаходилось на такому етапі переродження, і відродження, і якраз таки почало набирати якісь обороти. Й все це зараз знов трошки зупинилось, але от на цьому Канському фестивалі були прем’єри українських фільмів, і Максима Наконечного, і «Клондайк» зараз дуже добре йде, і після Берліна і Венеції. Тому я гадаю, що про українське кіно будуть говорити і ми повинні просто встигнути створити якісь нові ідеї, нові концепти і щоб далі це все продовжувалось.

Тому я сподіваюсь, що «Принца» ми все ж таки зробимо і випустимо. Тому що ну дуже великою працею і проблемами цей фільм, концепт, все що було зроблено достворювався і дуже важко було отримати держ. гроші. Це було таке диво, це був такий сильний прецедент в Україні, тому що ніколи фактично фільм такого плану, де чіпляється і ЛГБТ тема і неоднозначні взаємини з релігійними темами, не вигравав такі великі пітчинги, і тим паче не отримував перше місце. Тому ми сподіваємось, що нам якось вдасться це зробити.

Чи плануєте ви робити якісь ексклюзивні покази тут, в центрі Миколайчука?

Я планую робити якісь спецпокази, попросити продюсерів знайомих, щоб вони давали на якийсь спецпоказ фільм, якого ще не було в прокаті і який фактично не був на фестивалях, тільки один раз на якомусь фестивалі засвітився і все. Мені здається це було б цікаво з точки зору нашого проєкту тут. Там і «Між нами» з Ірмою Вітовською є фільм, який один раз показали на 90ліття «Жовтня», і «La Пляж» теж, такий фільм Сергія Ткаченка скандальний, я думаю буде теж такий з гомоеротичною тематикою, де Макс Барскіх написав саундтрек, він теж його ніде не показує, «Спейс» Томашпольського, який теж буквально кілька фестивалів пройшов і який знімали ще під час пандемії, ось якось так.

На вашу думку, наскільки швидко після перемоги держава відновить фінансування проєктів і наскільки якісно це буде?

Мені здається це питання, яке зараз хвилює всіх. І я гадаю, що немає ні одної людини в Україні, яка змогла б на нього відповісти. Навіть ті, хто безпосередньо приймають якісь рішення. Тому що ні ДержКіно, ні Міністерство культури не можуть відповісти. Я думаю, що вони намагатимуться щось зберегти, але все залежить від того, наскільки довго триватиме війна. Бо як довго, то всі гроші, які залишили на кіно, всі будуть віддані на армію і напевне це буде правильно. Якщо ж війна все ж таки закінчиться швидко, то можливо їх вдасться зберегти і частково їх будуть оголошувати, і частково будуть щось знімати. Наскільки багато і наскільки якісно? Гадаю що не багато, тому що найбільша сума якраз була запланована на цей рік (там близько 6 млрд, я не пам’ятаю),  але я не думаю, що хтось зараз… ну всі кошти після перемоги йтимуть на відновлення будинків, на відновлення міст, інфраструктури, тому ну і на кіно, всі розуміють, гадаю, що культура це найважливіша частина, тому просто не знімати нічого не можливо. Тому це буде вузьконаправлено і скоріш за все фільми такого патріотичного характеру.

Як ви гадаєте, про що насамперед слід знімати вже у повоєнні часи?

Ох, це дуже важке питання, й ми в центрі Миколайчука неодноразово збиралися якраз на таку дискусію про кіно, кіно до війни, кіно під час війни і кіно після війни, тому що питання про що знімати фільми і що викличе яку реакцію — це нині насущне, я вважаю. Пости в фейсбуці у багатьох драматургів моїх друзів, які пишуть: «хлопці, про що писати? Ніхто не розуміє» і деяким здається, що треба писати про ті обставини, що зараз відбуваються, деякі починають давати поради.

Я знаю історію дівчини драматурга, сценаристки, яка знаходилася в Бучі, якщо не помиляюсь, в окупації, там в підвалі сиділа чотирнадцять днів. І коли вона звідти вийшла, врятувалась, вона трошки прийшла до тями і всі почали «ти маєш написати про це» і наче здається, що так, і вона пише «я до цієї теми, якщо взагалі до неї звернусь, це буде точно не зараз, а як мінімум через декілька років, я не можу зараз про це говорити, я втрачаю глузд». Деякі ж навпаки, які, можливо, не мали сильно відношення до цього, хочуть писати, тому, що розуміють, що ця тема нині буде робочою. Деякі навпаки кажуть «ой а давайте більше воєнного, хочеться подивитись», інші кажуть «а можна от якогось комедійного, легкого, хочеться відволікатись в кіно» і ти такий в розрив, не розумієш кого слухати і тому потрібно, як я завжди робив, і це єдиний вихід взагалі з ситуації, коли на тебе відбувається тиск з різних сторін — ти обираєш просто те, що хочеш от саме ти внутрішнім чимось, от серцем, і робиш це. Тобі кажуть «а оце не те, а оце не те», а ти не слухаєш і все одно продовжуєш робити. І потім ти отримаєш або по голові за це, або пряник. І за це, і за інше то буде особисто твоя відповідальність, але ти будеш розуміти за що ти відповідаєш, тому що сам обрав це рішення. І в принципі, так і ніяк інакше не можна. Тобто порвали тебе за цей фільм чи ні, якщо ти знаєш, що ти сам вирішив його робити — ти будеш спокійніше жити, ніж якщо він провалиться, а ти думатимеш «блін, а хотів зробити інакше, знав що треба було робити а мені сказали, я послухав думку якихось своїх фейсбучан-друзів і зробив ось так, а тепер всі кажуть що це гівно вийшло, ну так вибачте».

Після перемоги першими будуть нові «Кіборги» чи «Наші котики»?

Я вважаю, що як і після 2014 року, будуть спочатку «Кіборги», а потім «Наші котики», тому що «Наші котики»… ну попит зараз у людей, з якими я розмовляю, більше на «Наші котики», бо хочеться з точки зору якоїсь легкості навіть подавати, тому що сильно багато болю і жахів надивилися деякі в житті, а деякі просто в стрічках телеграму або фейсбуку. Але я гадаю, що все буде залежати від драматургії, тобто розумієте, в мене найбільший страх, щоб зараз не почали лізти після перемоги профани «ось у нас фільм про війну, ось я…», я багато таких бачив і це завжди жахливий сценарій, і завжди нам ставлять палки в колеса, от якраз вони були першими такими ворогами «чому не знімають…» Господи! А я ж читав цей сценарій, це ж жах і кошмар, курка лапою краще напише. Ось цього я боюсь. А якщо будуть все ж таки звертати увагу на драматургію, то в принципі і хороші сценаристи будуть писати, і хорошим драматургам будуть давати знімати, і режисерам от зараз вони вже кристалізуються, вже зрозуміло, хто ці люди і вони розширюються з кожним якимось блоком, з кожним кіносезоном. І то тоді буде не важливо, яка буде тематика — серйозна чи розважальна, тому що сценарії самі по собі і фільми будуть точно якісними. І глядач буде дивитись, мені здається, будь-яке розгалуження цієї війни.

***

Повну версію розмови з Олексієм слухайте в новому випуску подкасту XutuXATA, і не забувайте слідкувати за Культурно-мистецьким центром імені Миколайчука в соц мережах.